Семенюк Ольга Григорівна
Адвокат.
Спеціалізація: сімейне право, спадкове, правова допомога при ДТП, медичне право.
Самовільне залишення військової частини або місця служби
25.01.2024
рубрика: Правова допомога військовослужбовцям
переглядів: 12285
Відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану передбачена частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України і передбачає покарання у вигляді від 5 до 10 років позбавлення волі.
Кримінальним кодексом України передбачені 2 форми вчинення зазначеного кримінального правопорушення:
• Самовільне залишення військової частини;
• Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин.
Самовільне залишення військової частини полягає у тому, що військовослужбовець покидає частину або місце служби без законного дозволу на це.
Нез’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи можливість для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно до частини не з’являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк без офіційного дозволу командування.
У статті 407 КК України не зазначено вичерпний перелік поважних причин, через які військовослужбовець може не з’явитись на службу вчасно. Тож, можемо припустити що поважними причинами будуть хвороба військовослужбовця, хвороба або смерть його близьких родичів, перешкоди стихійного характеру, поломка транспортного засобу або інші вагомі обставини. Питання щодо наявності поважних причин нез’явлення вирішується судом окремо в кожному випадку, виходячи з обставин справи.
Початком нез’явлення вчасно без поважних причин на службу вважається закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою. Наприклад, військовослужбовець перебував у щорічній відпустці терміном 15 календарних днів. Наступного дня після закінчення строку відпустки такий військовослужбовець повинен прибути до розташування військової частини або до місця несення служби.
Однак, навіть при наявності поважної причини, військовослужбовцю необхідно вжити певні дії, при яких нез’явлення вчасно на службу не потягне за собою кримінальної відповідальності.
Військовослужбовець повинен доповісти про поважні причини, що унеможливлюють його вчасне прибуття до розташування військової частини або місця служби начальнику органу управління Служби правопорядку або керівнику ТЦК та СП, який має право продовжити відпустку військовослужбовця на 10 діб. Для подовження відпустки військовослужбовець повинен письмово звернутись до вищевказаних осіб із документами, що підтверджують виниклі обставини. Після одержання документів, підтверджуючих наявність поважної причини, начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або керівник ТЦК та СП негайно повідомляє командира (начальника) військової частини, з якої прибув військовослужбовець про строки і причини затримки військовослужбовця, і робить відповідну позначку у відпускному квитку.
Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій розташовано підрозділи та служби частини.
Місце служби – це будь-яке місце, яке збігається з розташуванням військової частини та визначене військовослужбовцю для виконання обов’язків з військової служби протягом встановленого часу, або місце, де він повинен перебувати за наказом або за розпорядженням командування. Наприклад, позиції у зоні проведення бойових дій.
Для встановлення у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України необхідно встановити намір військовослужбовця саме тимчасово ухилитись від обов’язків військової служби.
На відміну від дезертирства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 408 КК України. Обов’язковою ознакою дезертирства є мета ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Що ж стосується строків покарання, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України. Як вже було зазначено, покарання за даною статтею передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі.
11 серпня 2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень".
Цим законом внесено зміни до статті 407 КК України щодо відповідальності за самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану.
Раніше статтею 75 КК України було передбачено, що суд, за умови якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, міг прийняти рішення про звільнення військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням. Однак, після внесення змін до кримінального кодексу України, можливість звільняти військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням у судів фактино забрали.
Тож притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії може обернутися позбавленням волі. Водночас, якщо залишення військової частини відбулося з поважної частини, то варто це доказувати.
Підготувала:
Помічник адвоката Водолад Альона
Кримінальним кодексом України передбачені 2 форми вчинення зазначеного кримінального правопорушення:
• Самовільне залишення військової частини;
• Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин.
Самовільне залишення військової частини полягає у тому, що військовослужбовець покидає частину або місце служби без законного дозволу на це.
Нез’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи можливість для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно до частини не з’являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк без офіційного дозволу командування.
У статті 407 КК України не зазначено вичерпний перелік поважних причин, через які військовослужбовець може не з’явитись на службу вчасно. Тож, можемо припустити що поважними причинами будуть хвороба військовослужбовця, хвороба або смерть його близьких родичів, перешкоди стихійного характеру, поломка транспортного засобу або інші вагомі обставини. Питання щодо наявності поважних причин нез’явлення вирішується судом окремо в кожному випадку, виходячи з обставин справи.
Початком нез’явлення вчасно без поважних причин на службу вважається закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою. Наприклад, військовослужбовець перебував у щорічній відпустці терміном 15 календарних днів. Наступного дня після закінчення строку відпустки такий військовослужбовець повинен прибути до розташування військової частини або до місця несення служби.
Однак, навіть при наявності поважної причини, військовослужбовцю необхідно вжити певні дії, при яких нез’явлення вчасно на службу не потягне за собою кримінальної відповідальності.
Військовослужбовець повинен доповісти про поважні причини, що унеможливлюють його вчасне прибуття до розташування військової частини або місця служби начальнику органу управління Служби правопорядку або керівнику ТЦК та СП, який має право продовжити відпустку військовослужбовця на 10 діб. Для подовження відпустки військовослужбовець повинен письмово звернутись до вищевказаних осіб із документами, що підтверджують виниклі обставини. Після одержання документів, підтверджуючих наявність поважної причини, начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або керівник ТЦК та СП негайно повідомляє командира (начальника) військової частини, з якої прибув військовослужбовець про строки і причини затримки військовослужбовця, і робить відповідну позначку у відпускному квитку.
Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій розташовано підрозділи та служби частини.
Місце служби – це будь-яке місце, яке збігається з розташуванням військової частини та визначене військовослужбовцю для виконання обов’язків з військової служби протягом встановленого часу, або місце, де він повинен перебувати за наказом або за розпорядженням командування. Наприклад, позиції у зоні проведення бойових дій.
Для встановлення у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України необхідно встановити намір військовослужбовця саме тимчасово ухилитись від обов’язків військової служби.
На відміну від дезертирства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 408 КК України. Обов’язковою ознакою дезертирства є мета ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Що ж стосується строків покарання, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України. Як вже було зазначено, покарання за даною статтею передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі.
11 серпня 2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень".
Цим законом внесено зміни до статті 407 КК України щодо відповідальності за самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану.
Раніше статтею 75 КК України було передбачено, що суд, за умови якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, міг прийняти рішення про звільнення військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням. Однак, після внесення змін до кримінального кодексу України, можливість звільняти військовослужбовця від відбування покарання з випробуванням у судів фактино забрали.
Тож притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії може обернутися позбавленням волі. Водночас, якщо залишення військової частини відбулося з поважної частини, то варто це доказувати.
Підготувала:
Помічник адвоката Водолад Альона
Побратима засудили по статті 407, ч.5. Зараз знаходиться в СІЗО. Він зараз хоче знову повернутись в армію. Як йому можна допомогти?