Оскарження заповіту

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.

Нашим законодавством встановлено 2 види недійсності заповіту – нікчемний та оскаржуваний.
Нікчемний заповіт - заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам законодавства, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

 Недійсність оскаржуваного заповіту встановлюється судом.

Оскарження заповіту в суді можна тільки після смерті заповідача, оспорювати заповіту  за його життя не можна.
З позовною заявою до суду може звернутися особа, права та інтереси якої порушено заповітом, це:

-    спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно;
-    спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів);
-    особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.

Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

До них відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Підставами визнання недійсним заповіту є:

•    складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою;
Відповідно до статті 1234 Цивільного кодексу України право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років.
●    складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення;
Вимоги до форми заповіту визначені статті 1247 ЦКУ, відповідно до якої заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем та має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦКУ.
●     при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Для оскарження заповіту застосовується загальний строк позовної давності – 3  роки з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).
Оскарження заповіту пов'язане з великою кількістю складнощів та додаткових факторів, тому краще довірити цю роботу адвокату. Ми ретельно вивчимо обставини суперечки та запропонуємо оптимальні шляхи вирішення.